Останнім часом, у зв’язку з економічною ситуацією і зростанням курсу іноземних валют знову актуальною стала тема визнання недійсними договорів по кредитам в іноземній валюті. При цьому в якості підстави наводиться відсутність індивідуальної ліцензії НБУ і думка викладена в Постанові Вищого адмін. суду України від 9.07.2013 р. Однак чи варто позичальникам, здійснювати спроби визнати угоду недійсною?

Дійсно, є постанова Вищого адмін. суду України від 9 липня 2013 № К/9991/81569/12 в якій вказано на те, що використання на території України іноземної валюти як засобу платежу чи застави вимагає індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення подібної операції згідно до пп. «Г» п.4 ст. 5 Декрету Каб. Мін. «Про систему валютного регулювання та контролю» від 19 лютого 1993 р. У розглянутій справі мова йшла про стягування банком комісії в іноземній валюті з карткових рахунків, однак, якщо слідувати логіці, теж можна застосувати до виплати відсотків за валютними кредитами, оскільки відсотки є ні чим іншим як платою за надання кредитних коштів, отже їх теж можна розглядати як засіб платежу. Так, відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦКУ банк або інша фінансова установа за кредитним договором повинна надати грошові кошти позичальникові у розмірі, на умовах, що визначені договором, а позичальник повинен повернути проценти та кредит.

Питання про необхідність наявності індивідуальної ліцензії НБУ в банках для надання валютних кредитів вже піднімалося раніше. Верховний Суд України (ВСУ) у своєму рішенні по справі № № 6-7ц1 від 21.03.2011 року дійшов висновку, що банк, як фінансова установа, що отримала в установленому порядку відповідний письмовий дозвіл та банківську ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, що є генеральною imageліцензією на валютні операції, має право надавати кредитів в іноземній валюті. Однак в тому випадку йшлось про пп. «В» п. 4 ст. 5 Декрету, згідно якої на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті передбачена наявність індивідуальної ліцензії, якщо суми та терміни таких кредитів перевищують межі встановлені законодавством. Оскільки законодавством не встановлені межі сум та термінів надання або одержання кредитів в іноземній валюті, ВСУ дійшов висновку, що необхідність в отриманні індивідуальної ліцензії – відсутня.

Але що ж буде, якщо суди будуть дотримуватимуться позиції ВАСУ та масово задовольняти вимоги позичальників про визнання договорів кредиту в іноземній валюті недійсними? При чому йдеться саме про визнання недійсним договору в цілому, а не окремих частин, оскільки умова про стягування відсотків є істотною умовою договору кредиту, без якої такий договір втрачає сенс. А згідно зі ст. 217 ЦКУ недійсність окремої частини угоди не стає причиною недійсності інших його частин і угоди в цілому, якщо можна припустити, що операція була би здійснена і без включення недійсної частини, чого не скажеш про договір кредитування.

В разі визнання судом недійсності договори він повинен застосувати двосторонню реституцію: кожна зі сторін повинна повернути іншій все отримане згідно договору. Так, згідно зі ст. 1057-1 ЦКУ суд, постановляючи рішення про визнання кредитного договору недійсним, за заявою сторони, визначає грошову суму, яка має бути повернена кредитодавцю. Крім того, якщо кредит був забезпечений заставою, на заставне майно за заявою кредитора накладається арешт і якщо протягом 30 днів позичальник не виплатить кредитору всієї визначеної рішенням суду суми, стягнення буде звернено на це майно.

Як бачимо, навіть якщо позов позичальника про визнання договору кредиту в іноземній валюті буде задоволений, позичальник може опинитися в ще більш невигідному становищі, ніж раніше, ще й втратити заставне майно. Виняток можуть скласти хіба що ті позичальники, які вже виплатили банку суму, яка приблизно рівна розміру отриманого кредиту.

Будемо вдячні за оцінку
Дуже поганоПоганоПосередньоДобреВідмінно (Поставте оцінку першим)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*