Опитування
Які банківські послуги Вас цікавлять?

На даний момент часу є кілька варіантів визначення поняття «кредитоспроможність». Так деякі економісти визначають кредитоспроможність як здатність позичальника в повному обсязі і у визначений договором кредиту термін погасити свій борг за кредитом. Інші економісти вважають, що кредитоспроможність позичальника – це лише здатність, але й готовність боржника в повному обсязі і у визначений договором строк погасити свій борг. Другого визначення дотримуються в банківській практиці на Заході, що припускає оцінку creditworthy, що позначає визначення, наскільки позичальник "гідний" позики.

Кредитоспроможність визначають з метою оцінки потенційного кредитоотримувача до прийняття рішення про можливість кредитування та його умов. Метою оцінки кредитоспроможності є попередження або максимальне зменшення кредитного ризику, який пов’язаний з кредитуванням клієнта банку.

Єдиної, універсальної стандартизованої системи оцінки кредитоспроможності у банківській практиці не існує. Банки різних держав користуються різними системами аналізу кредитоспроможності своїх потенційних позичальників. Така різноманітність підходів випливає з різного ступеня довіри до кількісних, а також якісних методів оцінки критеріїв кредитоспроможності, особливостей індивідуальної культури процесу кредитування, що kreditosposobnost_zaemzhika-252x300історично склалася, традиційною практикою оцінювання кредитоспроможності.

Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи складається з двох етапів:

фінансового аналізу (на основі фінансових показників) і якісного (нефінансового) аналізу.
У разі проведення якісного аналізу кредитоспроможності боржника за основу беруть інформацію, яку можна уявити у вигляді кількісних показників. Банк вивчає ділову репутацію свого потенційного позичальника (його порядність, чесність, досвід роботи у відповідній сфері, кваліфікацію керівництва, чи має місце плинність кадрів, своєчасність погашення попередніх кредитів і т.д.). Крім того, банк аналізує економічне оточення позичальника (його основних ділових партнерів, конкурентоспроможність вироблених позичальником товарів, стабільність ринків збуту та ін.) Для проведення такого аналізу банк користується інформацією, накопиченої самим банком, іншими банками та кредитними бюро.
Завершальним етапом в процесі оцінки кредитоспроможності кредитоотримувача є фінансовий аналіз, суть якого полягає в розрахунку ряду показників, таких як коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, показник фінансової стійкості позичальника, коефіцієнт рентабельності і оборотності.

Отримавши результати першого і другого етапів оцінки кредитоспроможності позичальника, банк робить висновок про клас кредитоспроможності своїх потенційних позичальників, який залежить від класу кожного з розрахованих показників. Деяка складність у визначенні класу кредитоспроможності клієнта виникає, якщо фактичні значення коефіцієнтів мають значну розбіжність у рівнях. Внаслідок цього банки користуються рейтинговою оцінкою, яка грунтується на наступних принципах: банки самі визначають коло найбільш істотних за їхніми мірками показників та встановлюють для них певну вагу (у відсотках або балах). Потім при розробці шкали процентних ставок клас кредитоспроможності боржника приймається банками до уваги. Також клас кредитоспроможності враховується при визначенні умов кредитування, при оцінці якості кредитів, які складають кредитний портфель банку.

У разі кредитування фізичних осіб теж проводиться оцінка їх кредитоспроможності, яка здійснюється, грунтуючись на рівні доходу позичальника, вивченні кредитної історії позичальника і скорингової оцінки.

Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника по його рівню доходів проводиться на основі інформації про доходи фізичної особи, а також ступеня ризику втрати цього доходу. Рівень доходу визначається на основі довідок про зарплату або на основі податкової декларації. А потім коригується, беручи до уваги обов’язкові платежі та коефіцієнти ризику банку.
Дані про отримання та погашення потенційним позичальником кредитів в минулому являє собою кредитну історію. Для створення кредитних історій в державах функціонують так звані кредитні бюро.

На основі даних кредитних історій інших позичальників банк намагається спрогнозувати ступінь ризику кредитування, тобто наскільки даний клієнт зможе вчасно повернути отриману суму кредиту банку. Такі прогнози складають за допомогою скорингових моделей.

Найпростіший вид скорингової моделі полягає у зваженій сумі певних параметрів, внаслідок чого розраховується інтегральний показник. Цей показник порівнюють з певним числовим порогом, є лінією беззбитковості і визначається з відношення, що дозволяє визначити середнє число кредитоспроможних клієнтів, необхідне для компенсації збитків від одного позичальника. Кредит надається клієнтам, що мають інтегральний показник вище даної лінії.

Отже, скоринг не в змозі відповісти на питання, чому боржник не платить. Але він вказує характеристики, найбільш тісно пов’язані з ненадійністю або надійністю позичальників певного віку, освіти, професії і т.д. У цьому виявляється якийсь дискримінаційний характер скорингового підходу: адже людина, яка за формальними ознаками виявляється близьким до групи позичальників, що має погану кредитну історію, ймовірно, не зможе отримати кредит.

Будемо вдячні за оцінку
Дуже поганоПоганоПосередньоДобреВідмінно (Поставте оцінку першим)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.