«Розморожування» кредитування залишається одним із нагальних питань для українського банківського ринку, та й економіки в цілому. Ні в минулому році, ні в 1 кварталі 2017 го, реальний сектор так і не побачив кредитів. За даними НБУ , валовий корпоративний кредитний портфель по системі скоротився за січень-березень на 13.1 млрд. грн. А банкіри визнають, що більшість знову виданих позик – ні що інше як рефінансування старих кредитів.

Тож не дивно, що економіка продовжує стагнувати. У січні-квітні промвиробництво в Україні скоротилось на 2% (в порівнянні з аналогічним періодом 2016 року), а зростання ВВП в 1 кварталі сповільнилося до 2,4% проти 4,8% в 4 кварталі 2016 року.

На відсутність ліквідності банкіри поскаржитись не можуть. За оцінкою заступника виконавчого директора Міжнародного валютного фонду (МВФ) Владислава Рашкован, з урахуванням вкладень в депсертіфікати центробанку, державні цінні папери, а також коштів банків на коррахунках в НБУ , ліквідність системи перевищує 100 млрд. грн. Ці гроші могли б піти на кредити . Замість цього банки позичають їх державі, і вона платить їм відсотки з бюджету.

Проблеми у кредиторів все ті ж. Це, наприклад, величезний масив проблемних кредитів. Згідно з даними НБУ , який недавно перерахував «погані» позики за новою методикою, їх частка в загальному обсязі перевищує 55%. У сфері захисту прав кредиторів також майже без змін. Судова система працює абияк, а пачка законопроектів, яких так довго чекає ринок, лежить у Верховній Раді мертвим вантажем вже два роки. Не дивно – серед самих депутатів повно таких, хто не повернув кредити банкам, благополучно уникнувши при цьому покарання. Навіть в парламентському комітеті з питань фінансів є два злісних неплатників.

Ставки за позиками для бізнесу все ще непідйомні. Навіть для позичальників з чистою кредитною історією, чітким бізнес-планом і гарною запорукою ціни на кредити становлять 16-17% річних. Тим часом, практика показує, що попит на позики з’являється тоді, коли їх ціна падає до 6-7%.

Як швидко можна вирішити всі ці проблеми і коли реальний сектор зможе отримати доступне фінансування, банкіри обговорили на конференції «Відновлення кредитування в Україні: передумови і нові тренди», організованої НАБУ. «

Голова представництва
IFC
в Україні.

Дуже довго той факт, що українські банки не кредитували, пояснювали двома причинами – відсутністю ліквідності і ціною ресурсу. З моєї точки зору ні одна з цих проблем сьогодні вже не стоїть так гостро. Зате з’явилися інші.

В українській банківській системі дійсно відбулося очищення. Можна сперечатися, до кінця воно сталося чи ні. Цілком ймовірно, що ми побачимо закриття ще декількох банків, можливо, їх стане ще менше. Де не відбулося очищення, так це в питанні з поганою заборгованістю. Створення ще одного банку «поганих» боргів – не вирішення проблеми. Її потрібно вирішувати системно, вирішувати так, щоб на цьому полі почали відігравати приватні інвестиції, в тому числі, міжнародні. Світовий банк буде намагатися допомогти вирішити дану проблему системно з точки зору участі приватного сектора.

Друга проблема банківського сектора – державні банки. Що з ними робити? Застопорилась ревізія стратегії розвитку держбанків. Закон про держбанки також застряг десь в кабінетах. І як би не хотіла Міжнародна фінансова корпорація допомогти Україні вирішити проблему з держбанками (ми вже почали працювати і з Укргазбанком , і з Ощадбанком ), нам вкрай складно це зробити, оскільки ми не розуміємо, що ж з цими банками буде далі.

Третє питання – це питання довіри. Банки не довіряють позичальникам, а позичальники, зі свого боку, теж не довіряють банкам. Для вирішення цієї проблеми потрібен час. Коли довіра відновиться, тоді піде і кредитування.

Член Ради НБУ

Проблема захисту прав кредиторів стоїть гостро. Банки бояться кредитувати, оскільки позичальники можуть їх не повернути. І це проблема всього банківського сектора.

Але нам потрібно захищати права не тільки кредиторів, але і ФГВФО, а також регулятора – Національного банку, і права власників компаній. У країнах де пробували захищати тільки права кредиторів, або тільки права акціонерів, результати були не дуже добрими.

Історично в Україні права кредиторів були інституційно слабо захищені. У нас створювалися великі корпорації, величезні банківські групи, які кредитували пов’язаних осіб. Тобто вирішення проблеми незахищеності прав власності вирішувалася через те, що банки фінансували свої ж компанії. Це був один із способів запобігання шахрайству.

Сьогодні ми відходимо від кредитування пов’язаних осіб, а тому ми повинні побудувати інституційну спроможність захисту прав, і не тільки банків, а також акціонерів компаній.

Можна оцінити, яким може бути економічний ефект від впровадження захисту прав власності. Дослідження, проведені в 48 країнах з 1992 по 2004 рр, підтвердили, що середній термін виданого кредиту при переході до сильної системі захисту прав власності, збільшується на 2,5 року. А середня сума кредиту виростає при цьому на $ 53 млн.

Середній та малий бізнес повинен об’єднається для лобіювання законодавства щодо захисту прав власності і прав кредиторів. Без цього реформи можна проводити скільки завгодно, але нічого не буде.

Джерело:
Мінфін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


*