Політичні та економічні події, що відбуваються в Україні останнім часом, спричинили, серед іншого, негативні тенденції для банківського сектора – масовий відтік депозитних вкладів. У відповідь на це 27.02.2014 року Нацбанком було прийнято постанову № 104 – яким введені обмеження на доступ до фінансових коштів валютних депозитів.

Таким чином, фактично НБУ дозволив банкам видавати клієнтам валютні кошти в розмірі не більше еквівалента 15 тисяч гривень на добу. З подібними обмеженнями, введеними НБУ, ми стикались в 2004 і 2008 роках – однак тоді вони стосувалися лише обмеження на дострокове зняття депозитних коштів.

Незважаючи на це, смію заявити, що та постанови минулих років, і постанова 2014 суперечать нормативним актам і букві закону:

  • Так, в статті 1060 Цивільного Кодексу України (далі – ЦКУ) передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, встановлених договором). Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
  • Крім цього, заборона обмеження прав клієнта на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, передбачений статтею 1074 ЦКУ.

Якщо враховувати положення статті 4 ЦКУ – можна чітко сказати, що основним актом цивільного законодавства є Цивільний Кодекс. Іншими groshi_11-01-14_460x320.jpg.aspxсловами, саме цим документом регулюються вищеописані відносини. Будь-які зміни в порядок регулювання цих відносин можуть вноситися виключно законами України, а не підзаконними актами НБУ.

Не можуть постанови НБУ замінювати чинні закони України – це повне ігнорування принципу верховенства права.

Незважаючи на те, що ми з розумінням ставимося до тимчасових обмежень (в силу можливих об’єктивних причин) – не можна погоджуватися з порядком введення таких обмежень шляхом прийняття лише постанов Нацбанку. Якщо обмеження дійсно необхідні – вони повинні вводитися виключно через прийняття відповідних законів.

З цього приводу ще в 2001 році висловився Конституційний Суд України, який своїм рішенням ( № 9-рп/2001 від 19.06.2001, пункт 4.1 ) Вказав: Україна є правовою державою ( Конституція 1.1 ), А в правовій державі діє чітка ієрархія нормативних актів – згідно якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст чинних законів.

Таким чином, банки, які відмовляють у достроковій видачі вкладу, у видачі всієї суми вкладу, застосовують інші подібні дії, посилаючись на постанови НБУ – діють протиправно.

Подавши позов до суду на такі дії банку, особа має практично гарантований успіх. Судова практика з цього питання вже сформувалася – і, треба сказати, не на користь банку.

Але чому ж НБУ приймає такі дії? Найімовірніше, регулятор розраховує на те, що не всі вкладники захочуть звертатися до суду, не всі захочуть витрачати час і чекати рішення суду (3-4 тижні). А фактор тимчасовості обмежень – вони будуть зняті через кілька місяців – остаточно припиняє ініціативу вкладника почати судовий процес.

Однак, якщо ви приймете рішення захищати своє право в суді – ви практично гарантовано виграєте процес.

Для стабілізації фінансово-банківської системи, для прийняття подібних обмежень в правовому полі, наша держава повинна внести відповідні зміни до законів – щоб будь-які «ініціативи» виконавчої та регулюючої влади були легітимні і відповідали принципу верховенства права. Чому законодавець не робить це – маючи досвід 2004 і 2008 років – залишається загадкою.

Будемо вдячні за оцінку
Дуже поганоПоганоПосередньоДобреВідмінно (Поставте оцінку першим)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*