«Право і обов’язок банку запитувати у клієнта інформацію, в тому числі про його фінансове становище, виникає внаслідок вимог законодавства про проведення ідентифікації / посиленою ідентифікації клієнта. А також про проведення банками фінансового моніторингу / посиленого фінансового моніторингу з метою запобігання використання банків з метою легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом (при встановленні ділових відносин, перед відкриттям рахунку, при проведенні фінансової операції з готівкою, у тому числі з валютою, без відкриття рахунку на суму 150 тис. грн. і вище, періодично у встановлені законодавством терміни, в деяких інших випадках).

Згідно ч. 6 ст. 64 закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які вимагає банк з метою виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. При неподанні цих відомостей рахунок не відкривається, а за наявності відкритих раніше рахунків – банк відмовляє в їх обслуговуванні.

Визначення переліку інформації, яка може бути затребувана банком у рамках зазначених процедур, міститься в положенні «Про здійснення bigбанками фінансового моніторингу», затвердженому постановою НБУ від 14 травня 2003 року N 189. Згідно з п. 5.16. даного положення банк під час реалізації Програми ідентифікації та вивчення клієнтів банку зобов’язаний сформувати і вести електронні анкети клієнтів згідно форм, наведених у додатках 1-6. Всі зазначені додатки містять пункт про рахунки, відкриті в інших банках і про фінансовий стан. При цьому під фінансовим станом розуміється сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та / або використання активів клієнта, його реальні та потенційні фінансові можливості.

Але чи можна відносити положення постанови НБУ до законодавства? Виходячи з позиції Конституційного Суду України, визначеної у рішенні № 12-рп/98 від 09.07.1998, не можна. Таким чином, у законодавстві перелік інформації, яку клієнт зобов’язаний надати банку, не встановлено.

У той же час такий перелік встановлений в підзаконному нормативно-правовому акті – вищевказаному положенні. Чи є воно в такому випадку обов’язковим для клієнта банку? Так, є, оскільки відповідно до ст. 56 закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ є обов’язковими для органів державної влади та місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності, а також для фізичних осіб.
Таким чином, неподання для ідентифікації зазначеної інформації може спричинити за собою відмову у відкритті або відмова в обслуговуванні відкритого раніше рахунки. У той же час це питання є дискусійним серед юристів, деякі з них дотримуються такої думки, що така вимога порушує ст.32 Конституції України.

Крім того, звертаю увагу на те, що згідно ст. 55 закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються також і договорами, укладеними між ними. У разі, коли в договорі закріплено обов’язок клієнта надавати банку інформацію про його майно, і рахунки в інших банках, він у будь-якому випадку зобов’язаний це зробити відповідно до умов договору.

Також в рамках обговорюваного питання необхідно відзначити, що в листі від 22.08.2011 № 48-103/1688-10110 НБУ роз’яснив, що банк зобов’язаний ідентифікувати і вивчати фінансову діяльність тільки тих клієнтів, які встановлюють ділові відносини з банком на підставі договору, предметом якого є дії з активами. »

Будемо вдячні за оцінку
Дуже поганоПоганоПосередньоДобреВідмінно (Поставте оцінку першим)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*